Офіс ТОВ «Вівад 09», розташований в селищі Романів на Житомирщині, вражає незвичною для райцентрів респектабельністю, чіткою архітектурою та охайністю, як власне, і вся навколишня територія. Чистота і порядок одразу наштовхують на думку: тут є справжній господар. Він, Ігор Ходак — генеральний директор і одночасно власник підприємства, депутат Житомирської обласної ради, віце-президент Всеукраїнської асоціації деревообробних підприємств, зустрічає стримано, але привітно. В кабінеті — нічого зайвого. Великий робочий стіл, крісла. На стіні — сертифікати, відзнаки і … художній дружній шарж на господаря: як пояснить він потім — дарунок друга. Розпитуємо, як же в цій глибинці з’явилася і виросла на сьогодні третя в Україні за потужністю деревообробна компанія з переробки дуба?

Контролери Тетяна Виноградська, Катерина Супрун, у центрі директор ТОВ «Вівад 09» Ігор Ходак.

Цех контролю якості.

Цех первісної обробки деревини.

Керівник виробництва індустріального та мозаїчного цеху Наталія Старополь та начальник відділу продаж Ігор Войтюк.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.

Покладаючись на власні сили

Її народження і відлік біографії припали на 2005 рік. Саме тоді на той час 35-річний Ігор Ходак повернувся до рідного села Врублівка на Романівщину і створив власне підприємство. Починалось воно з п’яти працівників.

Займалися переробкою дуба-кругляка на дошку. Такого товару тоді потребував ринок. З кожним роком виробництво розширювалось, підприємство збільшувалось. Вже тоді Ігор Ходак визначився зі стратегією — розвивати «Вівад» у напрямі створення готових продуктів. «Саме це є локомотивом, який рухає вперед світові економіки», —  вважає романівський підприємець. Через 3,5 року з’явилися перші готові продукти — індустріальний і мозаїчний паркети. Відтоді вони експортуються уже протягом дев’яти років — нині до 18 країн Європи, та валовий дохід від реалізації становить понад 350 мільйонів.

Згодом підприємство запустило виробництво паркетної дошки. Згідно з технологією, за кордоном її називають ще модульним паркетом. А два роки тому «Вівад» запустив лінію з випуску ламелі — елемента, з якого потім створюється тришарова паркетна дошка. Не залучаючи зарубіжного інвестора, покладаючись лише на власні ресурси, що є принциповою позицією Ігоря Ходака, за останні три роки товариство інвестувало в розвиток 4 млн євро. За світовими вимірами це, звичайно, невелика цифра, але в масштабах Романівського регіону, де населення менше 30 тисяч, вона досить відчутна. «Ми вкладали в розвиток весь прибуток до копійки. Наш банк — це рідне підприємство», — наголошує Ігор Євгенович. За його словами, наступним кроком було запровадження технології переробки всіх відходів і виготовлення з них певної продукції, зокрема, паливних брикетів. Нині щодоби переробляється 60 тонн відходів, а виготовлена з них продукція знову ж таки експортується. Це дало змогу майже на 15% підвищити рентабельність виробництва, отримувати за рахунок цього додаткові кошти. Їх надходження ще більше зросло після того, як компанія встановила лінію оптимізації та склеювання ламельної продукції. Важливими заходами стали також інвестування і створення власного сушильного комплексу та цехів для стабілізації дошки. Затим побудували цех акліматизації деревини, встановили велику кількість сушильних камер, збільшили лінію з розпилювання дошки на ламель, яка використовується під час виготовлення тришарового підлогового покриття. Ламель є обличчям паркетної дошки, її верхнім шаром і несе найбільші технічні навантаження.

Власне, переробка деревини в товаристві «Вівад» на 99,9% налаштована на виготовлення продукції, пов’язаної з підлоговим покриттям. Це диктує світовий ринок — попит на таку продукцію невпинно зростає. Вже майже десять років Європа тримає курс на екологічно чисті продукти, що використовуються в будівництві, зокрема, житлових і офісних будинків. Чогось подібного до виробів із пластика там уже не зустрінеш. Виготовлення ламелі всі найрозвинутіші світові виробники сьогодні автоматизують. Йде до цього і «Вівад», поступово скорочуючи таким чином застосування ручної праці. Хоча, як тут вважають, позбутися її зовсім практично неможливо. «Попри суттєву модернізацію і використання автоматизованої і роботизованої техніки, людський ресурс завжди потрібен саме на такому виробництві. Тому вакансії і робочі місця на підприємстві завжди будуть, а відповідно, буде де заробити достойну заробітну плату місцевим жителям. І це також важливо», — зауважує Ігор Ходак. «Що ж до моделі подальшого розвитку «Вівада», то його забезпечить наша інвестиція в обсязі 5 млн євро», — зазначає Ігор Ходак. На запитання, чи мають у товаристві інформацію, де конкретно застосовували продукти романівського підприємства, його керівник відповідає ствердно. Як приклад, називає зали одного з французьких аеропортів.

Людина мети і дій

Про себе Ігор Ходак розповідає стримано. Школа в рідній Врублівці, служба в армії. Потім — Миколаївська мореходка, після закінчення якої ходив у море на суднах закордонного плавання, прописаних в Одесі. 

Вже тоді зрозумів, що в житті має сподіватись і розраховувати лише на власні сили. Згодом почав працювати на одеському ринку будівельних матеріалів, займався поставками та продажем лісоматеріалів. Добре вивчив кон’юнктуру, цікавився і освоював обробку деревини, її технологію і технічну частину. З часом вирішив повернутися на Житомирщину з чіткою метою — заснувати в рідному краї деревообробне підприємство. І зробив це.

Мало хто вірив, що воно не лише буде жити, а й виросте в потужну компанію, стане в районі одним із головних бюджетоутворювачів, а кількість працівників зросте до 600 осіб. Та завдяки наполегливості Ігоря Ходака, його високопрофесійному підходу  до справи сталося саме так.

«Я рухався до цього покроково, розраховував лише на зароблені власні кошти, постійно вкладав їх у розвиток. І завдяки такій політиці «Вівад» відбувся», — розповідає він. І продовжує: «Компанія на теренах району єдина в такій формі і з такою кількістю працівників. Ми не взяли жодного фахівця зі сторони — всіх готували самі. Це люди з нашого та сусідніх регіонів. Вони навчалися і я біля них. Завдяки цьому увесь технологічний процес знаю від а до  я. Щось вдавалося подивитися за кордоном, щось вивчав самотужки. І таким чином створювалось сучасне підприємство. Плани щодо його подальшого розвитку уявляю чітко. Наша мета — створити продукт у вигляді тришарової підлогової дошки. Тобто, кінцевий продукт, який сьогодні користується великим попитом на світовому ринку. Шлях до цього — ще більша автоматизація початкових процесів, підвищення зарплати працівникам. А від збільшеної додаткової вартості зиск матимемо не лише ми, а й бюджет району та країни».

— Чи відповідає такій амбітності сьогоднішній фаховий потенціал «Вівада»? — запитуємо у генерального директора.

— Вважаю, що кадри сьогодні — це проблема України, — каже той. Ліквідовано ПТУ, чимало технікумів. Вузи фахівців для деревообробної галузі фактично не готують. Тому виховати фахового працівника складно і важко.

Тим більше з аграрія — навколо ж лише села, де роботи немає. На своєму підприємстві знаю кожного працівника особисто, прагну якомога частіше бувати на дільницях, де вони трудяться. І якщо бачу, що той чи інший працює з душею, прагне до професійного зростання, всіляко їх підтримую, допомагаю.

Генеральний директор тепло відгукується про керівника виробництва індустріального та мозаїчного цеху Наталію Старополь, начальника відділу продажів Ігоря Войтюка, сортувальницю Людмилу Сажицьку та багатьох інших.

На підприємстві створено хороші умови для праці та відпочинку. Його працівники їдуть на роботу і з роботи безплатно в радіусі 50 км на автобусах товариства.

Значну увагу Ігор Ходак приділяє соціальній сфері: він підтримує школи і дитсадки, постійно виділяє кошти на ремонт та будівництво доріг. А ще дбає про ліс.   Тільки під час проведеної у 2015 році десятої ювілейної акції з відновлення лісу було висаджено 70 тисяч саджанців дуба на 12 га земель Житомирського лісового управління, на що компанія «Вівад» виділила 70 000 грн. Ігор Євгенович є одним із меценатів Всеукраїнського зльоту учнівських лісництв загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів, останній з яких — одинадцятий — завершився буквально недавно. «Все, що робиться, — це данина поваги землякам, без яких такого підприємця, як Ходак, не відбулося б», — зазначає він.

Розповідає, що «раніше був далеким від політики. Чому пішов зрештою в облраду? Зрозумів, що чималі податки, які сплачують компанія та інші підприємства, часто спрямовуються не туди, куди потрібно. От і вирішив виправляти ситуацію, особисто впливати на фінансову політику в області». І як на погляд авторів матеріалу, є у всіх цих, здавалось би, буденних справах прикметна деталь: зовсім не випадково у невеликих регіонах виборці ставлять на людину, а не на політичну силу.

Час подумати і подбати про економіку

Ігор Ходак пропонує ознайомитися з виробництвом, побувати в його підрозділах. Їх, як виявилось, 21, а своєрідним вінцем є три переробні цехи і власне фабрика. По ходу генеральний директор розповідає про їхню роботу, особливості технологічних процесів. Не обминає і проблем, насамперед стратегічного характеру, які, на його погляд, «гальмують не лише розвиток компанії «Вівад», а й вітчизняної деревообробної галузі загалом». Одна з найболючіших, за словами керівника товариства, нестача сировини. Підприємство працює переважно з однією породою дерева — дубом. За 12 років його вартість в Україні зросла майже у шість разів. Сьогодні вона найвища в Європі. Незважаючи на достатній запас дубової сировини в країні, деревообробники гостро відчувають її дефіцит на ринку. Як зазначає Ігор Ходак, «у програші опинилися насамперед великі, провідні підприємства, на яких лежить найбільший тягар — високі податки, підтримання соціальної сфери, імідж у Європі. При цьому ще потрібно й розвиватися, а отже, — інвестувати». Проте за річної виробничої потреби в 36 тис. кубічних метрів дуба-кругляка товариство купує та переробляє лише 20—24 тис. м3. На переконання підприємця, «одна з причин у тому, що великі компанії, маючи сотні працюючих, податкові зобов’язання перед державою, діючи легально і прозоро, не можуть собі дозволити того, що роблять в нинішніх умовах менші. Зокрема, будь-коли зупинити виробництво чи скоротити його. Адже це крок назад, який неодмінно призведе до виробничого, економічного і соціального падіння, а також до втрати обличчя підприємства на зарубіжному ринку. Бо в Європі, каже він, не чекатимуть, доки ти розв’яжеш проблеми, створені до всього ж штучно, через бюрократичну тяганину і відсутність державної стратегії».

Який же вихід? Ігор Ходак, як і його колеги-керівники інших великих деревообробних підприємств, бачить «у скасуванні морально застарілого наказу Держкомлісгоспу України номер 42, яким регламентується обіг деревини».

Суть такої регламентації, розповідає він, у продажі необробленої деревини держлісгоспами на квартальних аукціонних торгах. Фактично, вітчизняні деревообробні підприємства змушені випробовувати свою долю в щоквартальній «лотереї», яка не дає жодної гарантії на успіх та стабільність у роботі. Такий підхід, можливо, прийнятний для невеликих підприємств, для великих же аж ніяк. Бо, як можна планувати, а тим більше брати певні зобов’язання перед закордонними партнерами, не маючи певності в наявності деревини і в її якості. На переконання Ігоря Ходака, це у свою чергу «гальмує розвиток всієї деревообробної галузі держави, не кажучи вже про неможливість розробки і прийняття її програми». Зі слів керівника романівського підприємства, окремою проблемою є те, що значний обсяг дубової сировини переробляють самі держлісгоспи. По факту, на низькому технологічному рівні переробляється високовартісна сировина. 

Вся економіка цього виробництва грунтується на принципі «продажу» собі сировини за ціною, яка в 4—8 разів нижча за ринкову. І обсяг такого «продажу» сягає 25—30% від загальної щоквартальної пропозиції. 

Крім того, є ще й тіньовий ринок — він також займає певну частину сировинного ресурсу. Якщо весь цей обсяг виставити на загальноукраїнський ринок, його вистачить для всіх учасників. Великі надії на поліпшення ситуації покладаються на Міністерство аграрної політики, до складу якого входить Агентство лісових ресурсів України. Нещодавно там відбулася нарада, ініційована великими деревообробними підприємствами. На ній якраз і порушено питання про скасування 42-го наказу чи заміну його альтернативним. Один із прийнятних кроків — дозволити деревообробним підприємствам працювати з лісгоспами за прямими угодами. «Аби бути впевненими, ми повинні мати прямий річний договір із розрахунком, щоб ним забезпечувалось 70% потреб великих підприємств у сировині за стабільною ціною з корегуванням її лише на відсотки інфляції», — зазначає Ігор Євгенович.

Фактично це досвід роботи наших успішних європейських сусідів, зокрема, Польщі, яка за короткий термін створила одну з найпотужніших економік Європи. За його словами, «аргумент тут простий: на розробку будь-якої виробничої програми, вирішення питання щодо кредитування її реалізації, технічне забезпечення, що включає замовлення, виготовлення, поставку і монтаж обладнання, потрібно мінімум півтора року. Чи можливо це при квартальних аукціонах?»

«Фактично стоїмо перед великою прірвою, — вважає Ігор Ходак. Перестрибнемо — підемо вперед, ні — зупинимось, наголошує він. А це вже більше, ніж серйозно. Бо щоб не говорили наші політики, перспектива України — у середньому бізнесі. Якби на Романівщині було ще бодай 4—5 підприємств на зразок нашого, можливості району і області були б значно кращими. Більшим був би бюджет, потужнішою соціальна сфера, захищенішими люди.

На жаль, багато з тих, хто в країні при владі, думають тільки про політику — про економіку, у тому числі й про розвиток середнього й малого бізнесу, по-справжньому не дбає ніхто. Певен: саме на них треба спиратися при розробці й реалізації стратегії розвитку держави».

Ми започатковували справу і розвивали її самотужки, тяжко зводились на ноги і добре знаємо ціну цій роботі. Тому й цінуємо її і тих, хто працює поруч із нами з усвідомленням, що це потрібно всім нам, державі і суспільству».

Романів — Київ.

Пряма мова:

«ТОВ «Вівад» для Романова і району — це підтримка у всьому, значний внесок до бюджету, наш виробничий бренд і наша гордість».

Катерина МИРОНЧУК, В. о. голови Романівської селищної ради.