Село Соболівка, що у Романівському районі, вже давно нічим особливим не помітне. Село розташоване обабіч шляху, що прямує від Великої Печі на Баранівку. Мережа громадського транспорту з певних пір обминула Соболівку, а тому доїхати до Романова чи, наприклад, до Житомира, можна лише із автотраси, до якої від Соболівки  більше чотирьох кілометрів. Серед установ та організацій у Соболівці працюють сільрада, початкова школа та дитячий садочок. Зрозуміло, штат офіційно влаштованих на роботу жителів зовсім невеликий: лише 17 осіб. Отже, про бюджет сільської ради говорити не доводиться – він дуже скромний.
Свого часу у Соболівці був гарний  клуб, який по праву вважався найбільшою спорудою села. Проте у 2015-му році Соболівку спіткала біда: якраз у клубі сталася потужна пожежа, і приміщення добряче постраждало. По суті не стало даху, а всередині приміщення клубу вогонь завдав катастрофічних руйнувань. Ймовірною причиною пожежі у Соболівці стала несправність електромережі, але характер і масштаби пожежі не дозволили встановити детальні її причини. Одну зиму погоріле приміщення пережило у стані невизначеності і небуття. Інакше, мабуть, і бути не могло, адже підприємства, установи чи організації, які хоча б чимось могли підсобити у справі відновлення культосвітнього закладу, у Соболівці не було.

Звісно, у таких випадках селяни звертають свої погляди до влади, до народних депутатів або ж до підприємців, які мають певний бізнес. Чи не єдиним бізнесменом у Соболівці був власник магазину, який до того, як сталася пожежа, якраз і квартирував у сільському клубі. Але чи то збитки від вогняної стихії були великими, а, можливо, й статки підприємця виглядали зовсім скромно, але допомоги від  нього громада села так і не дочекалася. Навіть суто символічної. Дивно, але до проблеми чи, якщо точніше – до біди, яка спіткала соболівчан, виявився байдужим і народний депутат України Віктор Развадовський. Як правило, у ситуаціях, коли місцева влада виявляється економічно слабкою і неспроможною відновити зруйнований стихією об’єкт, народні депутати, використовуючи свої можливості і повноваження, а ще більше – знання усіх урядових лабіринтів, допомагають відродити важливу для селян споруду. Однак у Соболівці із цим не склалося. Звернення, які адресувалися до приймальні тепер вже колишнього народного депутата В.Й. Развадовського, після невеликої паузи спускалися на рівень районної влади, яка також не могла знайти коштів, потрібних для ремонту погорілого клубу.

Найкраще ціну слова Ігоря Ходака знають у Соболівці

Ось у таких умовах весною 2016-го року у Соболівці відбулася зустріч із депутатом  Житомирської обласної ради Ігорем Ходаком. Учасники сільського сходу ще й досі згадують, як до села приїхав голова Романівської районної ради Олександр Кондратюк разом із новим для сільчан депутатом обласного рівня. Ігор Євгенович Ходак на зустрічі із мешканцями Соболівки говорив мало, зате більше слухав. Проблем у місцевої громади вистачало, і говорили того дня селяни ледь не про все, що не так і що найбільше дошкуляє у щоденному житті. Звісно, мова йшла і про напівзруйнований клуб, який потребував  якнайшвидшого відновлення даху. Хтозна, чи сподівалися соболівчани на дієву допомогу від депутата обласного рівня, але після того, як від Ігоря Ходака прозвучали пропозиції щодо конкретних кроків по відновленню клубного приміщення, віра у декого із мешканців Соболівки все ж таки з’явилася. Щоправда, і тих, хто сумнівався, хто сприйняв приїзд депутата із Романова як суто символічний, також вистачало. І справді, песимізму у ситуації додавали цифри та великі розміри коштів і ресурсів, необхідних для облаштування  нового даху будівлі клубу. Адже усім було зрозуміло, що клуб насправді потребував капітального ремонту. Перед тим – детального обстеження, а у разі позитивного висновку щодо можливості відновлення будівлі, треба було замовляти проєкт для проведення ремонтно-відновлювальних робіт. Пройшло зовсім небагато часу, і Ігор Ходак знову приїхав до Соболівки. Тепер вже із детальними розрахунками та конкретними кошторисами першочергових робіт з відновлення даху клубу. Зрозуміло, у громади Соболівки не було таких ресурсів та можливостей, аби самостійно відремонтувати  дах клубу. Проте І.Є. Ходак не просто запропонував варіант відбудови – ремонту, але й зробив найголовніший перший крок у цьому напрямку. Звісно, громада села, враховуючи сусідство двох підрозділів лісогосподарств Житомирщини – Биківського лісництва Баранівського лісгоспу та Романівського підприємства «Житомироблагролісу», могла розраховувати на лісоматеріали, необхідні для ремонту даху сільського клубу. Але найважливішу роль у розпочатому ремонті даху все ж таки відіграв Ігор Ходак. Саме завдяки йому до Соболівки прибув шифер (а це майже півтисячі листів), але головне, що разом із будівельними матеріалами до села прибула будівельна бригада із майстрами-професіоналами. Не більше двох тижнів знадобилося для того, щоб над спорудою клубу у Соболівці з’явився новий дах. Причому вражала бездоганна якість виконаних будівельних робіт із облаштування нового даху клубу. Цікаво, що опіка над відновленням даху сільського клубу у Соболівці не позбавила здатності Ігоря Євгеновича Ходака помічати інші проблеми сільської громади. Серед них найочевиднішою видавалася ситуація із опаленням приміщення дитячого садочка. Якщо простіше – дитячий садочок потребував нового опалювального котла. Сам по собі котел коштує трохи більше 40 тисяч гривень, але стільки ж коштували і роботи з його облаштування та встановлення у приміщенні дитячого садочка. Але усі питання із  модернізацією опалення для найменших соболівчан були вирішені упродовж одного дня. Знову ж таки бригада фахівців за участі депутата Житомирської обласної ради Ігоря Ходака виконала усі роботи із встановлення та підготовки устаткування у дитячому садку.

У найскладніші часи порятунок – у єдності громади

Сьогодні у Соболівці настрій громади мав би бути куди оптимістичніший. Як не як приміщення клубу, як головного осередку сільської культури, тепер має дах. А ще сільрада має бачення подальшого ремонту приміщення, яке доведеться все ж таки відновлювати, як-то кажуть, від підлоги – і до стелі. І тут сільська громада просто змушена сказати своє вагоме і вирішальне слово. Звісно ж, долучиться і влада. Цілком можливо, що допоможуть і підприємці. Адже приклад І.Є. Ходака мав би стати не просто подарунком для громади Соболівки, але й зразком для наслідування у середовищі можливих меценатів та спонсорів. Та й громада села могла б більш рішуче і завзятіше взятися за відбудову клубу. Адже у нинішній ситуації немає великих сподівань та надій на допомогу від держави, яка сьогодні переживає чи не найгірші часи від дня проголошення своєї незалежності. Отож громада мала б розраховувати на власні сили. Звісно, теперішнього народного депутата-мажоритарника від Чуднівського округу Сергія Кузьміних варто переконати у тому, аби надати громаді села Соболівки будь-яку посильну допомогу. Тим паче, що представник  партії «Слуга народу» має виправдати хоча б дещицю тієї довіри, яку він отримав на виборах влітку 2019 року. А ще Сергієві Володимировичу, як народному депутату України, не завадило б знати про те, що свого часу його попередник Віктор Развадовський спромігся допомогти самодіяльним артистам із Соболівки лише комплектом сценічних костюмів вартістю близько 10 тисяч гривень. І це – у ситуації, коли у селі згорів клуб, а сцена для виступів артистів-аматорів опинилася просто неба. До речі, сьогодні до села відремонтовано шлях із асфальтовим покриттям. Цілком можливо, що вже незабаром, лише за кілька місяців, Соболівська сільська рада увійде до складу Романівської селищної об’єднаної громади (ОТГ). Але це зовсім не означає, що бюджет новоутвореної ОТГ буде спроможним суттєво допомогти відновити клуб у Соболівці. Хто б і що не казав, але сподіватися громаді варто лише на себе. На свій розум, згуртованість і навіть винахідливість. Так, сьогодні у селі немає навіть залишків аграрного виробництва у вигляді фермерського господарства. Але ж це не означає, що село зовсім занепадає. Самотужки, сподіваючись на свої сили, вміння та наполегливість, люди навчилися жити у достатку. Звісно ж, не за європейськими стандартами, але все ж таки. І автомобілі у селі стоять у багатьох обійстях, бо на заробітки за кордоном поїхало декілька десятків мешканців Соболівки. Можливо, хтось вже й забув про рідні краї, про село і про сільський клуб. Але куди ймовірніше вважати і сподіватися, що люди ще добре пам’ятають ті часи, коли у селі і кіно показували, і на дискотеці можна було відпочити, а концерти сільських артистів були звичним для Соболівки явищем. То чи не пора згадати кращі часи, аби й сьогодні (а тим паче – завтра) жителі гарного і дуже мальовничого поліського села могли не лише працювати, але й гарно відпочивати? І загалом – гідно жити!

Віктор Першко